SENIOR POŚRÓD MŁODYCH / ОСОБА ПОХИЛОГО ВІКУ СЕРЕД МОЛОДІ

Pije symbolicznie, nigdy nie palił papierosów, nie wie co to dopalacz, narkotyk, kawę pije tylko w nocy. Drobny, szczupły, niepozorny. Młodzi mówią o nim „fantastyczny człowiek”, który zaraża uśmiechem.

Kim jest dziś ten prawie 70 letni facet, który nie poddaje się urokom młodych dziewczyn, a jest dla nich autorytetem?

Poznajcie go. To pan Zdzisław. Człowiek instytucja.

-Za kilka miesięcy skończę siedemdziesiątkę-uśmiecha  się jakby sam nie wierzył, że to już niebawem.

Dla wielu seniorów to czas zmartwień i trosk życia codziennego, nie rzadko chorób i dolegliwości. Nasz bohater wspomina, że ma tak dużo zajęć, że nie myśli o przemijaniu. W pracy czuje się doceniony,  a pracuje za dwóch.

-Zaczynałem dawno temu…Mam dwa zawody, jeden z wykształcenia to technik ekonomista, a drugi to kierowca. Kilkadziesiąt lat spędziłem za kółkiem. Przeszedłem wojsko, stan wojenny, zmiany. W 1971 roku dostałem pracę w Urzędzie Miasta w Warszawie. Woziłem ważnych wówczas ludzi-kuratorów oświaty, oficjeli, zdarzało się, że ministrów. Oni odchodzili, a ja robiłem swoje.

Po wprowadzeniu stanu wojennego wiele się zmieniło i następne 17 lat jeździłem na taksówce.

To były dobre czasy, nie nabijałem licznika, nie polowałem na dworcach na klientów i nie naciągałem pasażerów.  Lubiłem tę pracę. Przed świętami np. tak jak teraz klienci dzwonili na centralę i zamawiali taksówkę na tydzień przed kursem, bo aut było mało, a zapotrzebowanie ogromne-wspomina.

Taksówkarze w Polsce dobrej opinii nie mieli. Dyktowali warunki. Byli monopolistami, a kto miał taksówkę w tamtych czasach był „kimś”.  Z perspektywy czasu wydaje się, że pieniądze same wpadały do kieszeni.

-Nic samo nie wpada. Jeśli ktoś spał do dziewiątej rano to wiele nie osiągnął. Pracowałem od 5.30 rano. Dzień w dzień. Także w nocy. To była ciężka praca. Bez GPS, praca z klientami. Lubię ludzi, rozmowy, kontakt  z nimi. Tak jest i dziś. Jeśli ktoś chce spać do dziewiątej to trudno żeby zarabiał…

W międzyczasie na świat przychodzą dzieci i rodzą się wnuki. Zdzisław wyjeżdża do córki do Wiednia. Tam na świat przyszły bliźniaki i – jak wspomina-nie było wyjścia. Wyjeżdża pomagać w wychowaniu bliźniaków. To było już ponad 20 lat temu.

 

-Nie pomyślałem ani przez moment, aby tam zamieszkać, pracować. Po dwóch latach, kiedy maluchy podrosły - wracam do Polski. Na taksówkę już nie ma szans. Tak stałem się barmanem. Bez doświadczenia i wiedzy, ale po krótkim czasie ludzie zjeżdżali do mnie żeby pogadać i żebym to ja nalał im setkę czy zrobił drinka.

 

 

Potem następna restauracja, ale się zamknęła. I dalej szukałem. W końcu trafiłem na zmywak do jednej z galerii handlowych.

Sprzątaliśmy cały ciąg różnych restauracji w nocy. To były umowy śmieciowe, wszystko na zlecenie, podatek odprowadzali w wysokości 7 złotych, bez urlopów, żadnych świadczeń. Głodowe stawki. Pieniądze zarabiali pośrednicy. Nie my.

W wieku 62 lat były kierowca ministrów i spec od sprzątania staje na rozdrożu. Wydaje się, że przestał być potrzebny i nigdzie godnej pracy nie znajdzie. Do emerytury brakuje jeszcze lat. Do prestiżowych restauracji go przecież nie przyjmą ze względu na wiek. Tak przynajmniej mogło się wtedy wydawać.

-Znalazłem pracę z ogłoszenia. Młoda kierowniczka przeprowadziła rozmowę ze mną. Ani słowa o metryce urodzenia. To samo koordynator. Słuchał i w końcu dostałem pracę. Podpisałem umowę o pracę, mam urlopy, świadczenia, dodatki. Tak jak być powinno w normalnej firmie.

Dziś uczę młodych samodzielności, dzielę się doświadczeniem,  a oni się odwdzięczają. Niby jest przepaść pomiędzy nimi, a mną, ale tylko teoretyczna. Ja lubię ich, oni lubią mnie. Zostałem instruktorem w firmie. Uczę, tłumaczę, pokazuję jak mają pracować żeby było czysto, sterylnie i na czas. Do czego służy mop i jak go używać. Jak nie pomieszać płynu do naczyń z olejem do potraw. 

 

Nie ma pomiędzy nami dystansu z racji wieku. Nie mam  zegarka na ręku, bo nie potrzebuję. Zdarza się, że niektórzy młodzi ludzie jak się przestawia czas na zimowy to miesiąc dochodzą do siebie albo i do wiosny dosypiają…- śmieje się senior w młodej ekipie.

Pan Zdzisław zwraca uwagę na zaangażowanie, dokładność i profesjonalizm w pracy.

–Wiemy co mamy robić i jak. Karmimy dzieci, dorosłych. Nie można pewnych rzeczy odstawić na jutro. Trzeba za swój odcinek odpowiadać i być człowiekiem odpowiedzialnym. Młodzi ludzie, których tutaj poznałem i z którymi tutaj pracuję też tacy potrafią być i są.  Szanują mnie, a ja ich.

Jak w zespole, gdzie jeden ma większy, a drugi mniejszy staż, ale generalnie gramy do tej samej bramki. Czyli, zadowolenie klienta i pracodawcy jest dla mnie najważniejsze. To on inwestuje w szkolenia, w człowieka i też chciałby, aby poprzez profesjonalizm to do niego wróciło. To jest normalne. Ja Tobie to- Ty mi to.

Jakość pracy zależy od człowieka i jego podejścia. Od kilku lat pracuję tylko w nocy, a w dzień śpię. Każdą wolną chwilę spędzam z wnukami drugiej córki tutaj w Polsce. I wciąż nie mam na nic czasu. Moi rówieśnicy mi zazdroszczą ,ale przecież też mają możliwości.

Wiem ile czasu i co mi zajmuje i traktuję firmę tak,  jakby była moja. Jestem jej częścią. Staram się jak najrzetelniej podchodzić do ludzi i obowiązków. Przecież wiecznie-żył nie będę)))

Pan Zdzisław pracuje od 7 lat w restauracji Mc Donalds w Warszawie na stanowisku instruktora. Nie narzeka. Kiedy skończy karierę? Na razie pracuje. Jak mówi-nie ma czasu o tym myśleć. Łamie stereotypy, że praca-jest tylko dla młodych.

П’є символічно, ніколи не палив сигарет, не знає, що таке конструкторський наркотик, каву п’є лише вночі. Дрібний, худий, непомітний. Молодь називає його «фантастична людина», яка заражає сміхом.

Ким сьогодні є цей 70-річний чоловік, який не піддається красі молодих дівчат, але є для них авторитетом? Познайомтесь з ним. Це пан Здзіслав. Чоловік-інтуїція.

- За кілька місяців мені мине сімдесят – сміється так, якби сам не вірив, що це так швидко.

Для багатьох людей похилого віку це час переживань та турбот щоденного життя, не рідко це хвороби та болячки. Наш герой згадує, що має стільки занять, що навіть не думає про те,  як минає життя. На роботі відчуває, що його цінують, а працює за двох.

- Починав давно… Маю дві професії, одна за освітою технік-економіст, а інша – водій. Десятки років провів за кермом. Пройшов військову службу, військовий стан, зміни. У 1971 році отримав роботу в мерії у Варшаві. Возив важливих людей – кураторів освіти, чиновників, бувало, міністрів. Вони йшли, а я продовжував робити своє.

Після впровадження військового стану багато змінилось і наступні 17 років я працював таксистом. Це були добрі часи, не накручував лічильника, не «полював» на вокзалі на клієнтів і не обманював пасажирів. Я любив цю працю. Перед святами, наприклад, клієнти дзвонили до центрального офісу і замовляли таксі за тиждень до курсу, тому що було мало авто, а попит був величезним – згадує.

Водії таксі в Польщі доброї слави не мали. Нав’язували свої умови. Були монополістами, а хто мав таксі в той час, був «кимось». З перспективи часу мені здається, що гроші самі летіли до кишені.

  • Нічого само не приходить. Якщо хтось спав до дев’ятої ранку, то багато не досяг. Я працював з 5.30 ранку. День у день. Також вночі. Це була важка праця. Без GPS-навігатора, робота з клієнтами. Я люблю людей, розмови, контакт з ними. Так є і сьогодні. Якщо хтось хоче спати до дев’ятої, то важко йому буде заробити…

Тим часом на світ з’являються діти і народжуються внуки. Здзіслав виїжджає до доньки до Відня. Там на світ з’явились близнюки і – як згадує – не було виходу. Виїхав допомагати у вихованні близнюків. Це було понад 20 років тому.

  • Я ніколи, навіть на хвилину, не думав про те, щоб там жити, працювати. Після двох років, як малята підросли – повертаюсь до Польщі. На таксі вже не було шансів. Так я став працювати барменом. Без досвіду та знання, але за короткий час люди приїжджали до мене, щоб порозмовляти і щоб саме я налив їм сто грам чи зробив коктейл.

Потім наступний ресторан, але, на жаль, його закрили. І я знов продовжив пошуки. В кінці кінців я мив посуд в одному торгівельному центрі. Ми прибирали цілий ряд різних ресторанів вночі. Це були сміттєві умови, все ЦПХ, відводили податок в розмірі 7 злотих, без відпусток, жодного страхування. Бідні ставки. Гроші заробляли посередники. Не ми.

У віці 62 років колишній водій міністрів і спеціаліст прибирання залишається на роздоріжжі. Здається, що він вже непотрібний і ніде не знайде гідної праці. До пенсії не вистачає ще декілька років. До престижних ресторанів його не візьмуть з огляду на вік. Принаймні тоді все так здавалось.

- Я знайшов роботу по оголошенню. Молода керівниця провела зі мною розмову. Жодної мови про свідоцтво про народження. Те саме координатор. Він слухав і в результаті я отримав роботу. Я підписав договір, маю відпустку, бонуси, страхування, бонуси. Так як повинно бути в нормальній фірмі. Сьогодні я навчаю молодь бути самостійними, ділюсь своїм досвідом, а вони мені віддячують. Здається, що існує прірва між ними та мною, але це лише теорія. Я люблю їх, а вони мене. Я став інструктором у фірмі. Вчу, пояснюю, показую як мають працювати, щоб було чисто, стерильно і вчасно. Для чого потрібна швабра і як нею користуватись. Як не помилити плин до посуду та олію до страв. Так само як за часів роботи барменом.

Немає між нами дистанції з огляду на вік. Я не маю годинника на руці, бо мені він не потрібний. Буває, що деяка молодь під час переходу на зимовий час місяць не можуть прийти до тями або до весни досипають... – сміється пенсіонер в молодій команді.

Пан Здзіслав звертає увагу на завзятість, ретельність та професіоналізм у праці.

  • Ми знаємо, що маємо зробити і як. Годуємо дітей, дорослих. Не можна деяких речей відкладати на завтра. Потрібно відповідати за свою частину і бути відповідальною людиною. Молоді люди, з якими я тут познайомився і з котрими тут працюю, теж вміють бути такими і такими є. Вони шанують мене, а я їх.

Так як в команді, один має більший, а інший менший стаж, але все рівно ми граємо в одні ворота. Тобто, задоволення клієнта та працедавця для мене найважливіше. Це він інвестує в навчання, в людину і теж хотів би, щоб через професіоналізм до нього це повернулось. Це нормально. Я Тобі це – Ти мені це.

Якість роботи залежить від людини та її підходу. Вже декілька років я працюю лише вночі, а цілий день сплю. Кожну вільну хвилину я проводжу з внуками другої доньки, яка є в Польщі. І досі не маю на все час. Мої ровесники мені заздрять, але ж вони теж мають можливості.

Я добре знаю, скільки часу і що саме мені займає, ставлюсь до фірми так, якби була моя. Я її частинка. Стараюсь дуже ретельно ставитись до людей та обов’язків. Я ж вічно жити не буду)))

Пан Здзіслав працює вже 7 років в ресторані  Mc Donalds у Варшаві на посаді інструктора. Не скаржиться. Коли закінчить кар’єру? Поки працює. Як говорить – нема часу про це думати. Ламає стереотипи, що робота лише для молоді.

 

(dad) fot. prywatne archiwum